Мы просто прикалывались, и дела на этом поприще шли довольно неплохо.
Джон Грин “Бумажные города”
- Мы потому и любим закат, что он бывает только один раз в день.
- Но это очень грустно, Лина.
- Нет, если бы он длился вечно и до смерти надоел бы нам, вот это было бы по-настоящему грустно.
(с) Рэй Брэдбери “Вино из одуванчиков”
Если бы всякое несчастье, происходящее в этом мире, доводило меня до нервного срыва, я бы давно уже слетел с катушек.
Джон Грин "Бумажные города"
This is my bookshelf if anyone is interested.
Починав читати “Інтернат” досить скептично налаштованим. По-перше нині видається досить багато низькопробної літератури про Війну на Сході, деяку з якої я, нажаль, випадково прочитав. По-друге я досить скептично ставлюся до СучУкрЛіту, і не без причин.
Виходячи з цього я був дуже і дуже приємно вражений цим романом. На жаль я досі не читав прози Жадана, але тепер однозначно прочитаю, можливо навіть все.
Що вдалося Жадану? Насправді дуже важко напевне написати щось вартісне про події, які досі не закінчилися. Коли досі не до кінця зрозумілі деякі нюанси, деякі події, деякі дійові особи. На жаль багато авторів беруться, маючи доступ до дуже обмеженого масиву інформації формувати цілісну картину подій на Сході. Але незрозуміло, для чого? Якраз Жадан дуже вдало НЕ БЕРЕТЬСЯ такого робити. Події в романі насправді описують всього три дні. Так, там є багато спогадів і роздумів, але насправді це всього три дні з життя всього однієї родини. Не буду писати тут деталей щоб не спойлерити для тих хто ще збирається прочитати.
Найбільше мені сподобалася досить тонка, але, водночас, дуже очевидна лінія яка проходить через весь роман. Лінія, яка пояснює все. Я б сказав, розкриває менталітет Донбасу і пояснює, може не всі причини конфлікту на Сході, проте головну їх частину точно.
Ну і написаний роман досить гарною мовою. Неймовірні за своєю глибиною діалоги (дуже тонко пов’язані з вищезгаданою лінією), захопливий сюжет. Мушу додати трошки критики: як на мене трошки змазаний кінець (хоча тим не менше хороший), занадто розтягнуті різноманітні описи пейсажів і ліричні відступи (хоча я просто не дуже люблю їх читати взагалі, особливо якщо їх смислова нагрузка мінімальна), і останнє - я прихильник того щоб всі діалоги і цитати в літературі давалися мовою оригіналу, незалежно від того, якою мовою книга написана. В даному випадку я читав книгу українською, хоча діалоги в більшості, напевне, велися російською. Це було підкреслено лише в окремих випадках і, насправді, не зовсім зрозуміло якою мовою були інші діалоги. Як на мене якби діалоги були в мові оригіналу це додало би значно більшої глибини образам, особливо якщо підкреслювати акценти і тому подібне. Власне, як Война і Мір - сторінки французького тексту зі зносками - хто не знає французької - читає переклад, але атмосфера передана шикарно. Але це не применшує мого позитивного враження від “Інтернату”.
Загалом раджу роман всім хто цікавиться хорошою українською літературою. Думаю роман буде цікавий і закордонному читачу (сподіваюся в перекладах будуть необхідні історичні довідки). Не шукайте тут зради чи перемоги, їх тут немає. Ну і останнє (spoiler alert!!!) в романі, якщо я не помиляюся, жодного разу не зустрічається слово “Україна”. Втім, як і “Росія”. Але це лише ще більше підкреслює ту Лінію. Висновки робити Вам, свої я вже зробив.
Закінчив сьогодні читати спогади Нестора Махна. Жаль, самий цікавий період діяльності Батька не описано, спогади складаються з двох частин - періоду Російської революції 1917 року до початку 1918 і періоду ранньої стадії організації його загонів в 1918 році. Також додано пару сторінок з щоденника його дружини 1920 року. Те, що мене найбільше цікавило - зв'язки з Директорією, початки контактів з РККА - залишається за межами книги. Не знаю чи є такі тексти мемуарів Махна, чи будуть колись видані? Але все-одно було дуже пізнавально. Бачу що, все ж, значно менше спільного маю і мав з ідеями Батька, цілком не підтримую його бачення ситуації. Але все ж не можна заперечувати такого унікального і самобутнього явища в світовій історії, як Махновщина. Саме українська земля породила це явище, і це одна з тих речей, яку ми можемо і повинні показувати світові і самі маємо пишатися і шанувати пам'ять. Все це особливо цікаво мені в контексті не так давно прочитаних спогадів Юрія Горліса-Горського та Чорного Ворона. Часи були ще ті..
Вуф, друзья! С вами Джерри Ли, и от сегодняшней рецензии у меня уже заранее бегут мурашки по всему моему пушистому телу. А все потому, что я познакомлю вас с одной из своих любимых серий - "Сказки старого Вильнюса" из-под пера писателя Макса Фрая. Макс Фрай у меня начался с "Чужака". Вроде все шло хорошо, но как-то слишком заумно-образно. Хотя было весело, местами даже очень. Местами даже настолько, что я хохотал от пуза, ни капли не переживая за уши соседей. Но он так и остался у меня недочитанным. Правда, конечно, без гарантии того, что он таковым и останется. И вот однажды я решил попробовать нечто отдельное, не принадлежащее к "Лабиринтам Ехо", но принадлежащее авторству Макса Фрая. Просто ткнул лапой в первый попавшийся сборник с мыслью "не знаком с Литвой, но слово "сказки" звучит очень заманчиво". Знал ли я, что вскоре буду предлагать эти книги всем и каждому? Не-а, вообще не думал. Но судьба распорядилась иначе. И вот они, все пять красавиц, перед вами. Шестой, недавно вышедшей, только не хватает. Чем меня так зацепили эти книги? Собственно, тем, что отображено в их названии - сказочностью. Настолько сумасбродные образы, мысли и идеи я пока еще нигде не видел. Что только не творят герои Макса Фрая в городе Вильнюсе! Вам доводилось когда-нибудь пить солнечный кофе? А читать о тех, кто делает вам погоду на день? А видеть во сне полицейских, которые эти ваши сны и стерегут? А заходить в кафе, где на посетителей кое-кто смотри сверху вниз в буквальном смысле этого слова? А танцевать цвета? Если хотя бы на один из этих вопросов вы ответили "нет" - дайте мне ваши руки, я вложу в них "Сказки старого Вильнюса". Я подарю вам волшебство в обычной глиняной чашке, звезды в руках простого художника, новое зеленое пальто, которое вмиг преобразит вашу жизнь. Я подарю вам сказку, как подарил мне ее Макс Фрай. Заумности-образности здесь хоть отбавляй. Но в "Сказках" она почему-то вообще ни грамма не мешает. Ты начинаешь читать - и воображение тут же рисует тебе совершенно дикие картинки, не задаваясь вопросом, а какого лешего оно, собственно говоря, их рисует. Поверьте: когда заканчивается очередная сказка, впечатление такое, будто ты вынырнул со дна волшебного озера, где тебя поили чаем и кормили печеньками. Вы можете начинать совершенно с любой книги. Главное - начните. Потому что сказка должна быть везде. Не только в Вильнюсе.
Сегодня нас ждет очень уютный вечерок😊📚 . . . "Есть, молиться, любить" хотела прочитать очень давно. Еще когда услышала саундтрек к фильму и увидела очаровательную Джулию Робертс в кадре😊🌹 . . . "Весь этот мир". Столько восторженных отзывов о ней услышала! Стало интересно, что же там за книга такая👀 Почитаем, разузнаем :))) . . . "Чудеса святых . ХХI век." Здесь скажу, что тема эта для меня очень трепетная. Одно из самых больших чудес в моей жизни произошло отнюдь не без высшей помощи. Истории в этой книге реальны, собраны с сайта Православие.ру. . . . Тетрадка с морем на обложке. Можно я не буду комментировать?😅 . . . Об итогах буду отписываться по мере прочтения. Добро пожаловать в книжный рай, миледи🌹📖
Смотря в окно на парящие лёгкие снежинки и кучные облака цвета сахарной ваты на меня навеяло зимнее по-своему волшебное вдохновение,и совсем не важно,что сейчас ещё осень...
В связи с приходом зимы,на меня нахлынуло море новогоднего настроения,а если вам его не хватает,то я с удовольствием поделюсь:)
Хоть погода у нас и непредсказуемая,что-то,типо, сегодня ты мерзнешь в трёх свитерах,завтра ты тонешь в лужа,всё же это не мешает лёгким снежинкам и кучным облакам цвета сахарной ваты придать мне чувство волшебного праздника,который,кажется, вот-вот постучит в дверь(ну через 26 дней).
А пока мы ждём,почитайте мои советики:”КАК ПОЛУЧИТЬ НОВОГОДНЕЕ НАСТРОЕНИЕ В ЧИСТОМ ВИДЕ”.
1.Если вокруг вас не будет подходящей атмосферы,то и настроения вам не видать.Ведь так греют душу маленькие светильнички у окна и яркие гирляды...Нарежьте себе стопку снежинок из бумаги и кайфуйте,ведь и стресс снимает,и украсит сразу ваш дом,дом друга и школу или офис.
2.Ничто так не помогает расслабится,как горячая кружечка какао или кофе,комфортный диван и новогодний фильм или любимая книга.К вашему вниманию МОЯ подборка зимних фильмецов:
Лавка чудес;
Чарли и шоколадная фабрика;
Отпуск по обмену;
Крепкий орешек;
Добро пожаловать или Соседям вход воспрещен;
3.Подарки-дело ответственное,поэтом именно сейчас уже можно думать и по тихоньку закупаться приятностями.Можно и себя порадовать-приобретите наряд на ночной праздник,игрушки на ёлку,бенгальские огни и фейерверки:)
4.Если из выше перечисленного вам, ну ,ничего не помогло,то самый действенный способ-это каток.Только вспомните, как в детстве папа или дедушка учил вас кататься на коньках и с каждым проделанным шажком вы радовались,словно покоряли Эверест.Но если вы не осваивали льды в далёком прошлом-не беда.Берите друга,и я вас уверяю, каждое падение будет поднимать ваше настроение в разы.
Можно занять себя чем угодно главное подойти к этому с душой и вдохновением.Всё в ваших руках!
меня удивило то, что в читай городе категория книг "психология" стоит прямо после категории "эзотерика". я не понимаю этого
Snail on the slope. Strugatsky brothers. Part 1. Persephone-Nava. The main character.
Я опускаю глаза
Считаю шаги,
Я шепчу имена...
Одну звали Лето, другую Осень, а третью бесспорно - Весна.
НО, они вошли в туман,
И не вышли назад.
Попробуй!!! Попробуй их догони!
(с) песня Белая Стена, группа Наутилус Помпилиус.
Один из важных персонажей Нава - это Персефона. Со всеми вытекающими подтекстами. И Бутусов (Кормильцев) и Стругацкие солидарны что Зима это самое "честное" время. Аки все масоны. Ну еще может быть ранняя весна, и поздняя осень. То есть время, когда Персефона честно живет в царстве у мужа Аида, а не предается инфантилизму в гостях у мамы.
Ах да! Причем здесь Персефона? А при том, что именно она, именуемая в произведении Навой, на мой взгляд, главный персонаж, и никакой не Перец, никакой не Кандид, о чем так успешно толкуют хрестоматийные "исследователи". Понять что они не так важны, можно еще и просто потому что их именами именуются главы произведения. А в масонском творчестве название фильма, книги, песни всегда дается в честь менее значимого, дабы видимо компенсировать ему его неважность. Короче не о Кандиде и Переце книга. Вот. Кандид и Перец это 2 масонские колонны, 2 брата. Между которыми Персефона входит в царство Аида. Ну или выходит из него. Если Вы обратите внимание, в масовой культуре очень часто мы встречаем творчество 2х братьев. Которые, как бы противопоставлен друг другу. Братья Стругацкие, Самойловы, Вачовски, ну и др. Вполне возможно, до того как стать "женой" Кандида, Нава была "женой", ну или невестой Переца. Но это не точно.
Точнее женой-дочерью, так как ни о каком интиме здесь речи нет. Задача колонн проводить ее в царство Аида, "раздвоить". А для этого нужно максимально оторвать ее от реальности. Создав "Наву". Явь и Навь, в славянской мифологии это реальность, и мир снов, мир загробный. То есть из Яви мы создаем мир Нави. Отправляя живое в загробный мир, то есть убивая.
Кстати, на обложке издательства АСТ (художники Е. Ферез и А. Ферез может быть тоже братья?) изображена именно Нава.
Персефона в мифологии проходит путь из царства Аида, и обратно. Замыкая календарный год. Когда она в гостях у матери - это лето, весна, осень. Природа радуется ее появлению. Когда ушла к мужу - зима. Как-то так. Почитайте, кому интересно.
Ну а текст Стругацких вот.
Мертвяков даже Гиппоцеты боятся, подумал Кандид. Кто же их не боится? Где бы их найти, которые не боятся?.. Мухи ревут. Глупо, нелепо. Мухи - ревут. Осы ревут…
Мама! Прошептала вдруг Нава. - Мама идет… Она стояла на четвереньках и глядела через плечо. Лицо ее выражало огромное изумление и недоверие. И Кандид увидел что из леса вышли три женщины, и не замечая мертвяков, направились к подножию холма.
Мама! - завизжала Нава, не своим голосом, перепрыгнула через Кандида и направилась к ним наперерез. Тогда Кандид тоже вскочил, и ему показалось что мертвяки совсем рядом, что он чувствует жар их тел…
-Что еще за Молчун? - сказала мать Навы. -Это мой муж. - сказала Нава. Смотрите какой он хороший. Он меня от воров спас. -Какой еще муж? - неприязненно произнесла беременная женщина. - Не выдумывай девочка. -Ты что, - сказала беременная женщина Кандиду, - действительно муж?
-Да нет конечно, - сказал он. Какая она мне жена. Она мне дочь… Он хотел рассказать что Нава выходила его, что он ее любит и что он очень рад, что все так хорошо и удачно получилось хотя он ничего не понимает.
Вместе с Навой Кандид проходит из одного мира в другой. И сама природа вокруг меняется.
Местность опять стала повышаться. Но сырости не убавилось хотя лес стал чище. Уже не видно было коряг, гнилых сучьев, завалов гниющих лиан. Пропала зелень, все вокруг сделалось желтым и оранжевым. Деревья стали стройнее, и болото стало какое-то необычное - ровное, без моха и грязевых куч. Исчезла паутина зарослей, направо и налево стало видно далеко. И трава на обочинах стала мягче и сочнее, травинка к травинке, словно кто-то специально подбирал и высаживал. Было до странного тихо.
А теперь внимание - вопрос Из мира Нави в мир Явь, ведет Кандид Наву, или наоборот? И почему?
Если этот пост наберет больше 10 лайков, размещу вторую часть.
One of the important characters of Nava is Persephone. With all the ensuing subtexts. Both Butusov (Kormiltsev) and the Strugatskys agree that Winter is the most "honest" time. Like all the Masons. Well, it could also be early spring and late autumn. That is, the time when Persephone honestly lives in the kingdom of her husband Hades, and does not indulge in infantilism visiting her mother.
Oh yeah! What does Persephone have to do with it? And given that it is she, named in the work by Nava, in my opinion, who is the main character, and not Pepper, not Candide, as the textbook "researchers" so successfully explain. You can also understand that they are not so important simply because the chapters of the work are named after them. And in Masonic creativity, the title of a film, book, song is always given in honor of something less significant, in order to apparently compensate for its unimportance. In short, the book is not about Candide and Pepper. Here. Candide and Pepper are 2 Masonic columns, 2 brothers. Between whom Persephone enters the kingdom of Hades. Well, or comes out of it. If you pay attention, in mass culture we very often come across the work of 2 brothers. Who, as it were, are opposed to each other. The Strugatsky brothers, the Samoilovs, the Wachowskis, and others. It is quite possible that before becoming the "wife" of Candide, Nava was the "wife", or bride of Peretz. But this is not certain.
More precisely, a wife-daughter, since there is no talk of any other here. The task of the columns is to take her to the kingdom of Hades, to "split her in two". And for this it is necessary to tear her away from reality as much as possible. By creating "Nava". Reality and Nav, in Slavic mythology this is reality, and the world of dreams, the afterlife. That is, from Reality we create the world of Nav. Sending the living to the afterlife, that is, killing.
By the way, it is Nava who is depicted on the cover of the AST publishing house (the artists E. Ferez and A. Ferez may also be brothers?).
In mythology, Persephone goes from the kingdom of Hades and back. Closing the calendar year. When she is visiting her mother - it is summer, spring, autumn. Nature rejoices at her appearance. When she went to her husband - winter. Something like that. Read it, if you are interested.
Well, here is the Strugatskys' text.
Even the Hippocetes are afraid of the dead, thought Candide. Who isn't afraid of them? Where can I find those who aren't afraid?.. Flies are roaring. Stupid, absurd. Flies are roaring. Wasps are roaring…
-Mom! Nava suddenly whispered. - Mom is coming… She was standing on all fours and looking over her shoulder. Her face expressed great amazement and disbelief. And Candide saw that three women came out of the forest, and not noticing the dead men, headed towards the foot of the hill.
-Mama! - Nava screamed, not in her own voice, jumped over Candide and headed towards them. Then Candide also jumped up, and it seemed to him that the dead men were very close, that he felt the heat of their bodies…
-What other Silent One? - said Nava's mother.
-This is my husband. - said Nava. Look how good he is. He saved me from thieves.
-What other husband? - said the pregnant woman with hostility. - Don't make things up, girl.
-What are you, - the pregnant woman said to Candide, really a husband?
--Of course not, - he said. What kind of wife is she to me. She is my daughter… He wanted to tell her that Nava nursed him back to health, that he loved her and that he was very glad that everything turned out so well and successfully, although he did not understand anything.
Together with Nava, Kandid passes from one world to another. And the nature itself changes around.
The terrain began to rise again. But the dampness did not decrease, although the forest became cleaner. The bottom of the snags, rotten branches, heaps of rotting vines were no longer visible. The greenery disappeared, everything around turned yellow and orange. The trees became more slender, and the swamp became somehow unusual - smooth, without moss and mud heaps. The cobweb of thickets disappeared, it became possible to see far to the right and left. And the grass on the roadsides became softer and juicier, blade by blade, as if someone had specially selected and planted it. It was strangely quiet.
And now, attention - a question. From which world to which does Candide lead Navu? And why? What do you think? From the other world to the world of the living or vice versa?
If this post gets more than 10 likes, I will post the second part.
Сделала подборку своих любимых книг-художественных альбомов Gestalten для Le Citron. Частично покажу их здесь, а полный текст – можно прочесть по ссылке.
1. A Map of the World World. According to Illustrators and Storytellers
2. Frank Hoehne. Book Of Bock
3. Neither Here Nor There. The Art of Oliver Jeffers
4. Pablo Picasso. Women, Bullfights, Old Masters
5. Hand to Type Scripts. Hand-Lettering and Calligraphy
У нас есть предмет, который называется "Пользовательские исследования" — очень интересный. По нему мы делаем проект-исследование аудитории нашего вымышленного приложения для чтения книг, в которое мы хотим внедрить раздел комиксов.
Для одного из заданий мне нужна была статистика по тому, кто чаще читает: мужчины или женщины и существенна ли разница.
К моему удивлению, она оказалась не такой большой, как я предположила. Хотя направление, что женщины читают больше, я уловила правильно.
А ещё нам нужен был возраст аудитории — его мы тоже установили почти сразу верно. Хотя взяли рамки немного пошире.
Если кому-нибудь тоже будет интересно узнать больше про книжный рынок, то вот ссылка на оригинальное исследование:
Сегодня расскажу про серию детективов Майка Омера о Зои Бентли. Она профайлер и работает на ФБР. В своей работе она исследует психологию преступников, составляет их портреты, чтобы сузить круг поиска для полиции.
Вместе с напарником женщина блестяще раскрывает страшные преступления.
Профайлер — это специалист, который занимается анализом поведения, характеристик и психологического профиля преступников или других лиц на основе доступной информации.
1. "Внутри убийцы" — книга, которая повествует о насильнике-некрофиле, который будто тот Дракула, ищет себе невесту.
2. "Заживо в темноте" — по-моему мнению самый страшный роман из этой серии. Снова маньяк, но на этот раз он закапывает своих жертв под землю и устраивает трансляции в интернете, где показывает как его жертвы медленно задыхаются под землёй.
Единственное, немного предсказуемая история.
3. "Глазами жертвы" — это завершающая книга цикла, как я поняла. История о том, как Зои Бентли вступает в умственное сражение с Родом Гловером.
В этой книге она ловит маньяка, за которым охотится с самого детства, чтобы остановить убийства женщин.
* замутила обложки для книг с помощью ИИ Recraft
Одним словом: советую
Классная серия, которая затягивает.
Из весеннего прочитанного. 🌸
Не буду врать, прочла две части. Третью часть начала, но не смогла пробраться дальше второй главы.
Цикл о монахине, которая расследует преступления, где-то в конце 19-го века.
Детективы захватывают. Первая часть затянула с первых глав. А ещё мне очень повезло с начиткой Полины Кутеповой. Голос очень приятный у чтицы, и атмосфера у книги просто потрясающая.
Моя первая книга Бориса Акунина. Данная история повествует о Пелагии и её наставнике — архиерее отце Митрофании.
Пелагии оказывается в доме родственницы отца Митрофания, где пытается выяснить, кто изводит собачек, а заодно расследует и другие злодеяния.
Незаурядный человек проявит себя на любом поприще.
Люди бывают разные, есть и хорошие, и плохие, поучал преосвященный, но по большей части они никакие, навроде лягушек, принимающих температуру окружающей среды. Тепло – теплые, холодно – холодные.
1. "Пелагия и Белый бульдог" (2000г.)
Общая оценка: 8
Мир: 9
Сюжет: 8
Персонажи: 8
а мздоимцы по всей губернии как бесчинствовали, так и продолжат бесчинствовать. Всех за руку не поймаешь и под суд не отдашь. – Не ловить воров надо, а надо сделать так, чтобы воры не заводились.
2. "Пелагия и Черный монах" (2001г.)
Общая оценка: 7
Мир: 6
Сюжет: 7
Персонажи: 6
К сожалению, во второй части главная героиня появляется в книге реже других персонажей, а она притягательный персонаж, и когда ты все ждёшь её появления, а она появляется только в середине книги, то испытываешь разочарование. В принципе, довольно мрачная книга. Остался какой-то неприятный осадок в конце.
*Изображения сгенерированы с помощью ИИ Recraft