Відкидаючи сьогоднішню злість на світ, мені якось самотньо останнім часом. І я не знаю як заповнити цю самотність.
Тож, цей день настав любі 1.5 читачі. Час хуйостраждань Олежика. Частина друга на Тамблері
Ага. Я ніби й ходжу в зал, там комунікую з gym bros, переписуюсь з різними людьми, час від часу з ними зустрічаюсь в офлайні. Але мені дико не вистачає якоїсь постійності й стійкості цих стосунків. Парадокс полягає в тому, що ті з ким я часто бачуся в житті не мають зі мною жодного особливого зв'язку. Був один хлопець, на якого я мав лютий краш і ми були gym bro, і я з ним заповнював частково це почуття. Я не міг з ним говорити про все, але мені достатньо було того, що було. Але це був зв'язок, що бере коріння з моєї романтичної/сексуальної симпатії. Моя щира дружня симпатія належить людям з інтернету. Й вони всі мінімум за 70 км від мене. Я не можу з ними регулярно бачитися та спілкуватися вживу. Онлайн сильно допомагає, але через останні часті зустрічі й у принципі розвіртуалення за останні два роки, у мене з'явилось бажання робити це частіше. А немає як.
Підсумовуючи, я не маю тих взаємин які б хотів з людьми, з якими я часто бачуся, й не маю можливості бачитися з тими людьми, які володіють необхідними взаєминами.
Насправді, не впевнений. Можливо, так і є. А можливо, я просто не розумію мого стану. Я хочу більше спілкування з новими людьми, хочу частіше бачитися зі старими, але таке відчуття ніби все проти цього. От наприклад, я вже кілька тижнів сподіваюся зустрітися з ними знайомими з Львова, але ті зайняті булки, тож з тижня на тиждень їм не випадає можливість приїхати до мене. Або я познайомився з цікавим і милим хлопцем [без романтики, він зайнятий], але перша наша зустріч після знайомства була недолуга з моєї причини — бо в мене були проблеми зі сном і мене рубала тривожність — а тепер я ніяк не можу з ним побачитися. Кожен раз як я йду в зал і думаю, що його зустріну, його немає.
У залі також є багато хлопців, що цікавлять мене, але мені здається я ніяк не цікавлю їх. Абсолютно. Якесь тупе відчуття навіть не зайвості, а марності. Типу, будуй стосунки, але пам'ятай, що вони будуть хиткі або віддалені, бо ну типу а що ти хтів.
Сподіваюся переїзд до Львова полегшить це все. Як і вже реальні спроби почати шукати собі хлопця.
І те, і те. Я радий мати моїх поточних друзів, адже вони багато знають про мене, а я про них. Але я також щасливий від думки, що можу бути цікавим не лише маленькій групі осіб, тому радий і новим знайомствам. Просто, знову, мене вбиває цей дикий контраст між моїм реальним спілкуванням і віртуальним. Коли з людьми з реалу я не можу проговорити ні своєї сексуальності, ні всіх своїх захоплень (райтерство особливо), ні більшості поглядів на життя. І коли з людьми з віртуалу я не можу бачитися щотижня, бо живу надто далеко.
Чи це самотність? Я не знаю, але мені від цього не прикольно.