укртумбочка - Blog Posts

Як користуватися гештегами на тамблері і нащо це потрібно??? (і ще трошки про порівняння твіттера і тамблера)

У реблозі до мого допису про порівняння ТВІТТЕР/ТАМБЛЕР @fernsensei​ (а також багато інших людей) дуже доречно зауважила про традицію ставити хештеги при реблозі чужого допису:

… і дійсно, я повсякчас зустрічаю тут таку традицію. Звісно, це нова річ, не присуща твіттеру, до якої треба звикати, але дотримуватися етикету теж важливо! І річ не тільки в етикеті. Це також спрощує вашу навігацію по власному блогу для себе і для інших. Нащо це потрібно?🧐 Це знову ж таки випливає з різниці користування твіттером і тамблером. В твіттері ви досі рідко або взагалі не шукали більшість своїх старих постів або реблогів без якоїсь вагомої причини. Тим паче цього не робили ваші підписники. Все ж таки твіттер - це спосіб розповсюдження інформації. Там простіше і ефективніше написати новий твіт чи оприлюднити картинку наново, ніж ретвітити старе. Я неодноразово впевнювалась, що ретвіт старих робіт ажніяк не привертає до них більше уваги! Але на тамблері, де ви ведете свій блог/щоденник, дотримуєтеся певної теми чи естетики, пишете дописи/тексти, які можете захотіти переглянути знову, оновити в пам’яті, знову ними насолодитися як якимись улюбленими фотографіями, у вас може виникнути потреба знайти їх серед купи інших своїх дописів, а по хештегу це зробити простіше всього! А при реблозі чужого допису - тим паче!  Якщо у вас виникне ✨настрій✨, ви значно спростите собі насолоду мемами, артами, чужими розповідями про їхні гедканони ваших спільних фд, які ви реблогнули, якщо поставите відповідний тег. Тобто, окрім усіх інших можливих гештегів, вам можуть знадобитися і власні типу #мої твори, #мої малюнки, #моя творчість тощо. Чи будь-які інші, що маркерують ваші дописи. ***  А, раптом, ви не знаєте, що ставити?..

Звісно, на будь-який допис як на мене доречно ставити 💕#укртумбочка💕 Цей тег існує, аби “втікачі” з твіттера могли знайти один одного як твіттерська діаспора на тамблері, але також він чудово справляється з задачею виокремити 👁👄👁укртамблер 👍 споміж усіх користувачів. Особисто я шукаю тут українців, які пишуть українською, тому мені цей гештег дуже допомагає, бо я знаю, що за цим тегом точно їх знайду!  Але особисто мені одної укртумбочки не вистачає і я ставлю на свої дописи інші гештеги, за якими мене тут можна знайти як україномовного блогера. Вам теж пропоную використовувати щось або все з цього списку💛💙: #укртамблер, #український tumblr, #українська мова, #український блог, #українська, #українською, #україна, #україномовний блог, #україна #ukraine  …тощо

Письменникам і фікрайтерам рекомендую такі гештеги✍:

#укррайт, #укрфф, #квіррайт #укрквіррайт, #онлайнкобзарство, #оріджинал, #фандом, #фанхата, #фантворчість, #рукопис, #письменництво

…тощо

А також в окремих випадках, якщо ви хочете поділитися цитатою з твору, можливо показати якийсь діалог з твору в форматі тутешнього “чату”, або такий, що просто щойно прийшов до голови: #діалог, #вигаданий діалог, #вигадані діалоги, #цитата персонажа

…тощо

Художникам і артерам🎨: 

#украрт, #ukrart #арткозацтво, #УкрАртПідтримка, #art, #artist on tumblr, #живопис, #мистецтво, #digital art  #digital drawing, #digital illustration, #illustration, #commission, #ілюстрація

…тощо

…Звісно, хештеги також варто розставляти і інші, залежно від того, що ви дописуєте: альбом, фоторепортаж, подорож, відгук, огляд, рецензія…

Особливу увагу раджу звернути на естетичні теги, теги типу (…)core:

#gothic, #ciberpunk, #astronomy #cottagecore #fairycore #withcore #spasecore, #slavic stuff #dark acadimia #light academia

…тощо

Бо на такі теги навіть підписуються люди, тому у вас більше шансів, аби ваш пост побачили і вподобали!  (Звісно, якщо допис відповідає цим естетикам) Якщо ви пройдетеся по тегу, наприклад, #dark acadimia то можете побачити, що кількість заміток сягає там від 5000 до 50000!

Для репрезентації української спільноти на тамблері також дуже не вистачає тегів типу:

#українська культура, #українська естетика, #ukrainian culture, #ukrainian aestetic, #український стиль, #укрреал, #ukrainian stuff, #madeinua 

…тощо

***

Беззаперечно, я рекомендую також ставити різні відповідні до допису гештеги англійською, але також і українською. Хоча це також на ваш власний вибір.

Ви могли б помітити, що україномовного контенту тут покищо обмаль і канал україномовної навігації (тобто україномовного тегування дописів) не облаштований.

Якщо ви створили новий щоденник, хочете вести його українською і знаходити таких самих україномовних користувачів, то було б чудово якби ви не гребували україномовними тегами також! (Тобто, якщо ви робите допис по фанхаті Гаррі Поттер, ставте не тільки #harry potter але й #гаррі поттер.)

Звісно, якщо ви орієнтуєтеся на англомовну аудиторію, пишете дописи англійською, то англомовні теги допоможуть англомовним користувачам вас знайти. 

Хоча зараз з масовою міграцією з твіттера вчинилася потужна хвиля взаємної підписки українських користувачів на українських. Саме тому, коли я зустрічаю в стрічці когось з твіттера, хто дописує англійською мені трохи дивно. Як на мене, якщо ми тут знайшли один одного як українці і цікаві один одному тому що ми українці, то очевидніше було б спілкуватися один з одним українською мовою чи не так? 

Я просто хочу сказати, що якщо наразі ваша аудиторія - українці, то їм було б приємніше, якби ви зверталися до них у дописах українською. Так вони б розуміли, що це

для них

. І тоді вони б давали вам більше фідбеку!

Отже,

Напишіть, якою мовою ви б хотіли спілкуватися на тамблері?

Також щодо гештегів, які вам подобаються і які б ви порадили використовувати іншим, пишіть у коментарях! 👇💝 гадка на згадку/// інші поради з користування тамблером ви можете знайти за тегом #поради з користування тамблером

Love potion || Любовне зілля 💕

Joxter

Old comic (well, like an old one, created in the spring, but I managed to scan it only now). Maybe next year I will redraw.

The English translation may be inaccurate, because most of it was done through a translator

M : ♪ in the autumn garden, white asters bowed their heads in mourning

the strength in my heart goes out

I became a stranger to you ♪

S : - Hello , what are you doing ?

M : - Oh, hello

M : - Snorkmaiden fell ill, and I thought that flowers could cheer her up

S: - Understand

...

S : - What kind of song did you sing?

M : - Nothing special . It's just a romance that my mother loves very much, so she taught me to sing it too

S : - Sing some more

M: - Oh no ! This song is sad. Let's sing something cheerful

S : - No! I want this one!

M : - Well, if you want this so much

Song in comic : "В саду осіннім айстри білі "

Snufmin watercolour sketches

Moomin and Snufkin (⁠.⁠ ⁠❛⁠ ⁠ᴗ⁠ ⁠❛⁠.⁠)

Watercolor + digital

Watercolor

Думаю не тяжко здогадатися яке аніме було ввімкнуте під час роботи над цією картинкою (⁠.⁠ ⁠❛⁠ ⁠ᴗ⁠ ⁠❛⁠.⁠)

*✿* Snorks family in Ukrainian traditional clothes …⁠ᘛ⁠⁐̤⁠ᕐ⁠ᐷ

[УКР] Так раптом сталося, що Стефанія та Валеріан опинилися у світі казок!

Та й не тільки це... Волею долі вони зустріли інших казкових персонажів, і навіть потрапили у невеличку пригоду. Яку саме? Раджу завітати до АСКу і побачити це на власні очі 👀

[ENG]

It suddenly happened that Stefania and Valerian found themselves in the world full of fairy tales!

Not only that... By the will of fate, they met other fairy tale characters, and even got involved in a small... situation, to say. What kind of situation? Well, you might find out soon 👀

When I watched "Puss in boots 2" I drew this

(I was drawing Keke from memory and it's kinda messy, so excuse me...)

Ніч яка місячна, зоряна, ясная

Видно хоч голки збирай...

[ENG]

Q: What kind of relationship you two have?

First ASK answer, more to come <3

---

[УКР]

Q: Які у вас стосунки?

А у АСКу тим часом нова свіженька відповідь з ними, рекомендую заглянути <3

My sketch for the contest I want to join

I had so much leftover energy from painting the mysterious creature from one of Ukraine's lesser-known gas station network's logo that I've also decided to commit a crime against humanity (by painting the 10th Doctor as this creature to justify a silly pun).

Illustrations in collaboration with @fate221 for an artbook Ukrainian Bestiary that focuses on creatures of Ukrainian mythology. We were working on Upyr (укр. упир), it's something in between ghouls and vampires.

Зазвичай я малюю Катерину із зіркою в долонях, але насправді в сюжеті все…не зовсім так. Дівчина разом із своїм другом Міном натрапили на уламок, що потім засвітився в долонях дівчинки і зник. 

На думку Міна цей уламок належить Вартовим Зірок - Зірниці.

Usually, I draw Kateryna with a star in her hands, but in fact, in the plot, everything is…not quite like that. The girl and her friend Minh came across a fragment (star-shape just as on this picture). The fragment lit up later in the girl’s hands and disappeared.

Minh think that this fragment belongs to the Star Keeper - Zirnytsia.

Катерина Кам‘янецька (або Catherine Stone, Кетрін Стоун) - головна героїня моєї історії (вона/її).

Серед чотирьох друзів дитинства, вона - єдина, хто наразі не бачив мітичне створіння під назвою Зірниця (вони/іх). Але можливо Катерина буде першою, хто потрапить у світ Зірниці і саме там її зустріне? 

«Вони кличуть себе Вартовими Зірок, і зазвичай не втручаються в життя людей…Але її бачив я, і ще двоє наших спільних друзів. Що якщо тепер твоя черга?», каже Катерині її друг Мін.

Kateryna Kamianets’ka (or Catherine Stone) is the main character of my story (she/her).

Among the four childhood friends, she is the only one who has not yet seen a mythical creature called Morningstar (Zirnytsia in Ukrainian, they/them). But maybe Kateryna will be the first to get into the world of Morningstar and meet them there?

“They call themselves Star Keeper, and they usually don’t interfere in people’s lives… But I saw them, as so did two friends of ours. What if now it’s your turn?”, says Minh, one of Kateryna’s friends.

Eng:

Want you some kvass???

Укр:

Хочете квасу???

Eng:

My DnD character:

His name is Bonum;

His race is grung;

And his class is bard

Укр:

Мій ДнД персонаж:

Його ім'я—Бонум;

Його раса—грунг;

І його клас—бард

my fave boy wants to tell you something — he can't make you fell in love with someone you'd wish you could be. it'd be easier, definitely you wouldn't be terrified about coming out, and people won't judged you because that's "normal" to be in love with *choose opposite gender*

but he can't control it. he has only documents for his target and a mission.

so don't blame yourself. you are who you are 💘🏳️‍🌈

i've heard that tumblr isn't a good app for original drawings so, idk, here's mae from nitw. love this game sm

Азірафель молився. Зціпивши руки в замок, нахиливши голову, подібно покірному священику, тихо промовляв. Він бачив, як схожими речами займаються люди, віруючі у церквах, чи фільмах. Вони ніби розмовляли з Богом, і робили це так довго (не в межах одного "сеансу", тривалістю з єдиний божественний текст, якщо що, а кількох тисячоліть), що Азірафаель почав повторювати за ними. Не те, щоб він не міг поспілкуватись з Богом особисто, він же янгол, і знає інші шляхи вийти на зв'язок зі Всевишнім, йому просто це подобалось, напевно. Точно, подобалось, як своєрідний акт медитації. Та й іноді хочеться розказати усе, про що думаєш, не отримавши жодної палаючої вітки у відповідь, чи не так?

Спочатку молитва стала новинкою в його розпорядку дня. Він завжди знаходив, про що розповісти. Згодом Азірафель вивчив усі тексти з божественних книг, і, коли здавалось, що розповідати особливо ні про що, зачитував по пам'яті уривки, котрі йому подобались в ту секунду найбільше. З часом нововведення перетворилось у звичку, а звичка — в рутину. Навіть після становлення архангелом, він не полишав ритуалу, і наприкінці робочого часу (закінчення котрого важко було обмежити чіткими рамками) продовжував бесіду з Богом.

Цього разу він не хотів говорити сам. Слова не вкладались в голові, і язик від втоми заплітався, тому одразу згадалась простенька "Отче наш".

"Отче наш, що є на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє" і так далі. Текст вискакував з вуст як по маслу, до моменту...

"І прости нам-"

На секунду в нього перехопило дихання.

Той вечір знову нагадав про себе. Він сам, не просячись і не дзвонячи, вліз у думки янгола, нахабно витісняючи інші спогади, і наповнив всю голову літаючим навкруги пилом і запахом старого паперу. Така поведінка, якщо у спогаду вона, поведінка ця, взагалі може існувати, нагадувала ще про декого зі схожими манерами. Закриті за чорним склом окуляри, котрі теж були у кімнаті. Певно що блискучі, від стримуваних сліз, і яскраві, як щойно відкритий келих шампанського у Рітц.

"І прости нам"

Слова далі не йшли. Голова чомусь стала важче, руки вже не могли її витримати і від того тремтіли. Чи від того?

"Я пробачаю тобі"

А він і не провинився. Це було безглуздо. Азірафель просто не знав, що сказати, і бовкнув першу ліпшу фразу, а та навіть не підходила атмосфері, котра зародилась у книгарні. Азірафель сказав, що пробачає його, хоча пробачати було ні за що. Кроулі просто вчинив як... ну, як Кроулі. Він завжди був вкрай щирим, це провявлялося у кожному сказаному ним слові, думках та діях, і Азірафель це в ньому цінує. Цінував, точніше.

"Забудь"

Він нічого поганого не зробив. Насправді, просто знову проявив себе і підтвердив, що все ще залишається собою. Навіть якщо це було неочікувано. Це було, саме так, лише неочікувано, та жодних негативних емоцій в самому Азірафелю не викликало. Він не образився, не розлютився та не постраждав фізично, за що ж йому було пробачати.

Але Кроулі зрозумів, що він насправді мав на увазі.

- Пробач мені...

Янгол опустив голову на стіл та мовчки заплакав.

Кхе-кхе, превірка зв'язку. Цікаво, як працює нова насправді просто незнайома стара соціальна мережа.

Це мій ОС — Каятан. Він купідон (на арті зовсім без крил та опустимо цей факт).

KHR (ooc Занзас)

Він курив вишукану сигару показово, шкірився, дивився прямо у вічі. Із глузливим задоволенням спостерігав кільця диму, що розчинялися у повітрі. Дивовижно, але дим видавався навіть абсолютному новачку якимось незвичним, наче це справді була смертельна отрута. Шрами на обличчі стали більш насиченими та створювали враження звіра, що, власне, не було далеким від правди. Морок кімнати не був здатний приховати палання скажених очей, які були все менше схожі на полум’я чи дорогий алкоголь, а радше на калюжу крові, в якій досі можна було знайти пасма платинового волосся. Він зробив глибокий вдих і поволі піднявся, підходячи до Тсунайоші ближче.

- Ти не усвідомлюєш, про що кажеш.

- Справді?

Тсунайоші виглядав досить стурбовано. За ці десять років він все ще був малим лякливим звірятком, хоча й зміг наростити ікла, здатні, не вагаючись, розірвати противника на шмаття. Це було досить кумедно, що перед ним, колишнім суперником, він все ще става таким до жалюгідного слабким та огидно співчутливим. І Занзас зараз би був не проти зійтися з ним у битві, розбиваючи бліді губи, змішуючи шкіру із склом, щоб розпливтися кривавим місивом посеред вишуканого кабінету та прикрасити білий килим.

- Ти абсолютно не стурбований тим, що сталося? Ви були поряд десятиліттями!

- Він був лише засобом. Зброєю, якщо тобі так зручніше. - він знову затягнувся та хрипко засміявся. - Іноді я уявляв, як власноруч відітну йому голову. Вирву кишки та запихатиму у горлянку. Чи заберу другу руку і дивитимусь, як він плазує біля моїх ніг.

- Ти… - Тсуна відсахнувся, із жахом у очах дивлячись на людину, яку, попри всі негаразди - а їх було за спільну історію достатньо, аби скласти враження - прикладом та навіть партнером. Ексцентричним, жорстоким, але безперечно надійним. І тільки зараз він усвідомлював, наскільки сильно помилявся.

- Йди геть, Вонґоло, - Занзас ліниво провів рукою у волоссі, зверхньо дивлячись на опонента. - Ти зі своєю моральною блядською підтримкою нікому не потрібен, - нахилився значно ближче, настільки, що Тсуна відчув голодну пащу велетенського хижака, що от-от смачно захрустить його шиєю, - І-ди ге-ть.

Коли у приміщенні лишився лише Занзас, він почувався ще більше спустошеним. Сигарета вже закінчувалася, отже, часу лишилося геть крихта, власне, йому потрібно було рівно стільки.

- Я не зможу сам, ти ж знаєш, що цей весь цирк ніколи не був для мене домом, - він хрипів, задихаючись, - Ти виблядок, Ску, вйобська скотина, я власними руками придушу тебе, ти не смів так просто взяти й померти, не смів, сука!

Важко закашлявся, фіолетові вени проявлялися по тілу ще більше, спотворюючи картину ще більше. За мить його дихання зникло повністю.

KHR: це мало стати чимось, але не стане

 Він мав бути таким. Чи інакшим. Це завжди було складною справою: зрозуміти, яким саме нормальним ти маєш бути. Чи сміятися зараз чи на три секунди пізніше? Чи розтягнути губи, усміхаючись? Бабуся завжди казала, що потрібно показувати себе світу як мімікою, так і словами - хлопець добре це затямив, проте саме знання не давало результату. Він мав знати, як саме має це зробити, інакше всі створюватимуть ще більше дратівливого шуму. 

- Хей, жабоооо, та ти хоч говорити вмієш? Чи то у нас новий Голла Моска замість Хранителя з’явився?

Коли Бел глузував із нього, це привертало увагу, це було комфортно, адже попри все, йому не потрібно реагувати, відгадувати, що саме він має відчувати. Можна просто дозволити бути собою, доки діймання не стануть заважати надто сильно.

- Казав я капітану, треба було продати тебе на вокзалі, - він невдоволено вишкірився та вкотре кинув ножа у підопічного. Той не зрішив з місця ні на крихту, що змусило Бельфегора ще більше глузувати. Він завжди так робив, вивчав. досліджував, намагався навчити тому, що відчуває сам. Фран відчував те, як і те, що саме така “звичка” намагатися зробити боляче - своєрідний спосіб відчути та пересвідчитись, що Фран все ж може відчувати. 

- Ваша велична дупо, вибачте, але я мушу йти, - він вдавано зітхнув та змусив зброю зникнути з його шапки, - Сьогодні разом із капітаном ідемо просити Вендіче, щоб нарешті забрали вас до себе на курорт.

- Ах ти малий зараза! 

Коли Бел зістрибнув та дістався Франа, той уже зник у фіолетовому тумані.

Жриця (IdV)

Першою з’явилася темрява.

В очах миготіло, наче вона довго їх терла, а пальці тремтіли щоразу, як намагалася схопитися бодай за щось. Та й навіть якби було інакше - тут не було за що. Так бридко, слизько, у ніздрі забивався неприємний запах, що, здавалося, його можна було скуштувати. В’язкий холод прокотився тілом та змусив її недолуго здригнутися.

Вставай.

Голос прорізав темряву, але Фіона все ще була наодинці, як міг би сказати перший-ліпший, що побачив би її. Та якби це був хтось, ну розумієте, незвичайний, то обов’язково б припав до землі та мимрив молитви. Звісно ж такі молитви, які марно давали надію та не досягали того, що надвисало над жінкою. Правильних слів та вірувань людство не знало й не чуло, якщо не спускалося до найпотаємніших куточків світу, пізнаючи щось настільки древнє - годі уявити. Щось таке, що володіло природою, але водночас було нею. Жило нею, створювало та знищувало.

Підіймись та йди.

Фіона скреготнула зубами, відчуваючи біль у правому стегні, та перекинулася на живіт, дозволяючи маленьким камінцям вп’ятися в оголену шкіру. Спробувала піднятися на ліктях, насилу відірвавшись від землі. Впала обличчям прямо у неї, замазуючи щоки зеленим слизом. Ще трішки, цього разу стиснувши долоні міцніше, затримала подих та різко підвелася. Голова пішла обертом одразу, годі було сподіватися на щось інше, проте не було часу й далі грати та жаліти себе. Ніколи так не робила – і цього разу не буде. Слабкі кроки. Ледве підіймаючи ноги, але йшла. Повільно, так повільно, що відстань  у три ліктя вже здавалася вічністю. Вона не пам’ятала, як саме потрапила сюди, він вів її останні декілька днів, як тільки покинула маленьке містечко, де шукала згадки Йог-Сотота. Востаннє їла смачнющий бутерброд у дешевій забігайлівці, після – отямилася у лісі поряд із моторошною садибою.

Знайди його.

- Ще б знати кого, - голос був хрипким та виснаженим, наче говорила не вона, а який старий чолов’яга.

 Та – Фіона була певна - річ йшла про садибу, або ж її власника, тому чимшвидше намагалася туди дістатися. Волочила задубілі ноги, руками намагаючись вхопити огорожу, яка постійно змінювала своє розташування, варто було лише стати менш зосередженою.  Наступний крок став підступним ударом, її нога зачепилася за кам’яний поріг, і жінка полетіла просто донизу, втрачаючи свідомість.

----------------------

- Гей, прокидайся, - відчула легенький доторк до правого плеча. Дивно, хто ще б міг тут взагалі бути, - Не хвилюйся, зараз поснідаєш, і стане легше, - це, очевидно, був чоловік. Відкривши очі, вона часто закліпала, звикаючи до освітлення.

Високий, одягнений у чорний плащ, що був якимось чином з’єднаним із іншим одягом, очі закриті такою ж темною тканиною. На їх місці – велике зображення ока. Незвичного але вона вже таке бачила. Таких бачила.

- Провидець. – сказала впевнено та з дивним полегшенням.

- Жриця,- він весело посміхнувся, відповідаючи їй такою ж упевненістю. Подав руку, допомагаючи піднятися далі, - Не хвилюйся, тут ти знайдеш те, що так шукаєш

- Але я не знаю, чому тут опинилася. Це було дещо дивне, та певна, саме духи привели мене сюди, - вона поправила рожевий комір, що дивним чином злетів з її голови попри усі застібки та потаємні стрічки біля шиї.

- Не хвилюйся, красуне. Як я сказав, садиба Олетус дасть тобі відповідь. – він легко труснув головою та наче отямився – Га? Я щось сказав? Не звертай уваги, я трохи дивний. Хоча тут, як би сказати, інших просто немає. Я Елі Кларк, як ти помітила – провидець. А це, - він махнув рукою на старе заплямоване вікно, коло якого сиділа сова. – Гертруда, моя помічниця. Краще не тягни до неї пальці, повір, то ще та небезпечна тварюга.

Хлопець похапцем витяг з внутрішньої кишені коричневий записник та прогорнув щонайменше половину, перш ніж в його спину врізалися двері. З-за них з’явилася дівчина у чудернацькій шапці та робочому костюмі, Фіона ладна закластися, що бачила таких людей тижні два тому. Вони займалися ремонтом сусіднього автобуса, коли вона їхала до іншого міста.

- А, новенька, - та байдуже пройшлася поглядом по жриці, - Тц. Не ліпи свої байки, тут вони мало кому цікаві, особливо якщо ти не моя супер-машина, що дозволить нам вибратися звідси, - блондинка кинула їй упаковку ірисок та різко розвернулася, навіть не думаючи вибачитись перед Елі чи щось додати.

Тут справді було моторошно: темні коридори, занедбані кімнати, купа павутини та вони. Диваки. Кожен був надзвичайно дивним. Ніяк інакше, як Древні звели їх усіх поряд, хоча й ніхто з нових партнерів не вірив її словам. Гадали, що як і всі тут - прийшла за наживою та незвіданими таємницями, намагаючись випередити інших. Частково не помилялися, таємниці все ж тут були. І саме ті, які цікавили Гілман більше за будь-що в її короткому житті. Лиш провидець мовчазливо кивав та посміхався. Наскільки вона помітила, ніхто тут не був балакучим, але Елі мовчав завжди, якщо не враховувати їх першу зустріч. Емма Вудс, садівниця, була організованою та прискіпливою, змушуючи Фіону триматися в тонусі, натомість як Трейсі, що займалася механікою та так непривітно повелась з нею, виявилася тихою, зосередженою виключно на маленькому сірому роботі. Постійно крутила його та кидалася гайками на всі боки, періодично радісно вигукуючи. Насправді, з нею було найкомфортніше, адже ніхто не докоряв чи намагався поговорити. Після тижня перебування тут, вона звикла сидіти з Елі та Трейсі ввечері у крихітній залі, гріючись поряд з сірим каміном. Так ставало спокійніше, відганяло страшні думки.

Той ранок став особливим.

В середині неї наче вибухнула древня сила, вона відчувала неймовірне збудження. Щось станеться. Щось, чому вона опинилася тут. Фіона примружила очі, ледве дихаючи. Піднялася, дозволяючи святому ключу природньо сковзнути до рук. Холод металу не міг збити з неї цього жару, зіниці стали неймовірно великими. Ноги тремтіли, але вона зусиллям волі досягла дверей та відчинила їх, зриваючись на крик. Моторошна істота, що викликала захват та острах одночасно, потягнулася до неї щупальцями з-під старого порваного плаща. Десяток червоних очей з темряви в щілині між краями тканини вп’явся у неї, змушуючи серце робити новий оберт. Він був Богом, але геть не тим, якого вона очікувала. Він був чимось страшним, Бенкетуючим. Слизька кінцівка вже схопила її ногу, підіймаючи вверх та витягуючи з кімнати.

А тепер почнімо гру.

Старі нотатки #3

Вона нахилилася ближче і зухвало посміхнулася, не тримаючи зверхній сміх. Здавалося, що всередині вся наповнена силою, схопила того за комір і штовхнула донизу. Змушувала підкорятися, благати про увагу, жадати її так як нікого і ніколи.

- Втратив контроль? – глузливо вишкірилася та наступила на плече, схилившись прямо над ним. Чоловік тихо стогнав від болю, але не смів поворухнутися, тим паче – заперечити, - Молись і плач.

Він хрипів, відчуваючи власне безсилля, збуджувався від її влади та цього гострого болю, який змінювався швидкими пекучими ударами. Розтікався, був гарячим та живим хотів схопити та стискати горло до безпомічного шкрябання плечей, проте досі лежав біля її ніг і скиглив, прохаючи дати більше, сильніше, безжальніше. Не тямив у тому вирі емоцій, губився, млів та здирав нігті кам’яною підлогою. Збоку, мабуть, виглядав справді смішно й принизливо, та зараз геть про те не думав.

- Благаю, - вигинався вперед, випинав груди, очікувано і жадано отримуючи удар масивним чобітком, падав з глухим звуком і тягнувся руками до її ніг, - Біль…ше…, - хрипів все хворобливіше, захлинаючись у її – чи вже його – бажанні.

Стара замальовка

Хлопчина спритно переплигнув через низьку огорожу, за якою зеленіли хащі. Ці алхіміки завжди понасаджають найрізноманітнішого, що й не пролізеш, навіть – і особливо – коли потрібно. Він хвацько перебрав кілька дзвоників рукою та прикусив губу: геть не любив гасати всіма «клятими пахнючками», виходячи потім із листям та комахами десь на маківці. Був варіант ще пролізти у формі, але зараз за таке пані Ліз могла б дати смачного стусана, тому й не розглядав можливість перетворення взагалі. Довго думати теж не міг: шум дзвоників дратував усіх, особливо лісних духів, яких розвелося – не перелічити. Мусив лізти фіолетовим чагарником десь на окраїні насаджень, старався не топтати – був обережний. Хлопчина взагалі був добрим та невпевненим у собі, часто не міг вирішити, завжди щось здавалося неправильними, а значить – могло комусь нашкодити.

- Трясця! – комір зачепився за гостру гілку, відчутно тріснула тканина, - Та щоб тобі добре жилося, - незадоволено пробурчав, але не зупинився і проліз далі, забираючи від обличчя підозріле трикутне листя.

Шлях займав, як завжди, три падіння на коріння та двічі попсований одяг: комір та рукав (частіше – правий). Вже виходячи на світлу галявину, де виднілося підніжжя вежі із міцними залізними дверима, він випростався та спробував стряхнути усе зайве, змушуючи кишені гучно брязкати.

- Курво, хлопче, та коли ти вже звідсіля вибересі! – розлючено пролунало десь над головою. Із маленького заглиблення над брамою вилізли спочатку кам’яні ноги, які більше нагадували ноги людського малятка. Потім – дивний комбінезон, що кумедно обтягував круглий наче м’яч живіт. – День, гану поможи мені звідси вибратися, - попросив горгулія, намагаючись дістати з отвору голову. Хлопчина не пішов, знав, товариш завжди попросить, а як тільки спробує допомогти – отримає старою газетою у чоло та гучний сміх, що радше нагадував скрип.

- Та ти й сам справишся, Міре , - він нахабно спробував примоститися на пеньку, який змайстрував для нього горгулія. Не зізнавався, але все ж імпровізований стільчик з’явився після четвертої зустрічі, а шостої – і м’яка ковдра у маленький різьбленій скриньці поруч.

- Та ти! Та ти! Нестерпне хлопчисько! – горгулія нарешті витяг свою голову із гострими великими вухами, що постійно стирчали вверх, лиш під час сну згортаючись – Ден готовий поклястися, що вперше таке бачив – наче рулети, міцно притискаючись до голови. Виглядав Мір тоді як дуже бридке яйце, з чого хлопчина часто кепкував.

- Як завжди маєш чудову зачуску! – рудий вправно відхилився від ляпаса та дістав скриньку діагоналлю в два його пальці, звідти полилося знайоме сріблясте світло, з’явилася сіра м’яка ковдра, - І як тільки вони запихають у неї речі? – нахилив голову вправо та постукав по низу скриньки, намагаючись змусити чари швидше працювати.

- А ти ще більше стукай – може по голові прилетить і дізнаєшся, - Мір у той час зручно вмостився у своєму заглибленні. З його маленьким зростом, а був він рівно вдвічі коротший перевертня, це не складало проблеми. Підліток нарешті вмостився та підтягнув пістряві гетри якомога вище. Невідомо, як йому взагалі прийшла ідея їх носити, але одного разу просто приніс одні у чорні та червоні смуги, за тиждень – виділив для гетр та гольфів окрему шафу. Та й що там, його завжди вважали диваком, все ж хлопчина, який з’явився нізвідки, отримав прочухана від професорки Ліз, а потім і потрапив до неї в помічники: так мав і хліб, і до хліба. Старався, хоча й роботи було багато: коли з поганого настрою чарівниці, коли й по-справжньому навалювалося купа всього. Зазвичай це був липень, бо саме тоді поверталися до вежі на тижневі зібрання. Ден досі не тямив, як вони усі в цій кам’яній трубі поміщаються, напевне, як і ковдра в скриньці – Магія.

- Щось ти сьогодні не надто балакливий, - зауважив горгулія, підпираючи рукою темне підборіддя, темніше за усе інше тіло. Вочевидь, майстер-відьмак хотів там ще й бороду наліпити та кинув на півдорозі, - Зазвичай вже верещиш гучніше тих півнів.

- Та і не мовчу я! – голосно вигукнув та обурено скривився, проте буквально за мить спокійно продовжив, - У пані Ліз сьогодні зустріч із якоюсь мандрівницею та відьмою, мабуть, знову підемо кудись-далеко в пошуках артефактів. Ти ж знаєш, майстриня таке любить, а ще більше – пошматувати когось дорогою, - він звично потер руки, дістав із коричневого, неодноразово підшитого мішка пакунок у дві долоні довжиною, одну – шириною. У повітрі миттєво з’явився запах прянощів.

- Невже.. - Мір схвильовано нахилився вперед, мало не впав, але вчасно схопився за край заглиблення, недовірливо подивився, - Пиріжочок? – нетерпляче простягнув руки, подриґуючи ногами, - Дай-но! Дай, будь ласка!

Хоч рольова по Все заради гри в українських декораціях накрилась, я все ще продумую деякі сюжетні моменти. Наприклад, щойно я упевнився, що можна провести змагання з ексі на Універсіаді за час поки вона триває. І навіть 2 дні залишаться в запасі.

Відкидаючи сьогоднішню злість на світ, мені якось самотньо останнім часом. І я не знаю як заповнити цю самотність.

Тож, цей день настав любі 1.5 читачі. Час хуйостраждань Олежика. Частина друга на Тамблері

Самотність..?

Ага. Я ніби й ходжу в зал, там комунікую з gym bros, переписуюсь з різними людьми, час від часу з ними зустрічаюсь в офлайні. Але мені дико не вистачає якоїсь постійності й стійкості цих стосунків. Парадокс полягає в тому, що ті з ким я часто бачуся в житті не мають зі мною жодного особливого зв'язку. Був один хлопець, на якого я мав лютий краш і ми були gym bro, і я з ним заповнював частково це почуття. Я не міг з ним говорити про все, але мені достатньо було того, що було. Але це був зв'язок, що бере коріння з моєї романтичної/сексуальної симпатії. Моя щира дружня симпатія належить людям з інтернету. Й вони всі мінімум за 70 км від мене. Я не можу з ними регулярно бачитися та спілкуватися вживу. Онлайн сильно допомагає, але через останні часті зустрічі й у принципі розвіртуалення за останні два роки, у мене з'явилось бажання робити це частіше. А немає як.

Підсумовуючи, я не маю тих взаємин які б хотів з людьми, з якими я часто бачуся, й не маю можливості бачитися з тими людьми, які володіють необхідними взаєминами.

І це вся проблема?

Насправді, не впевнений. Можливо, так і є. А можливо, я просто не розумію мого стану. Я хочу більше спілкування з новими людьми, хочу частіше бачитися зі старими, але таке відчуття ніби все проти цього. От наприклад, я вже кілька тижнів сподіваюся зустрітися з ними знайомими з Львова, але ті зайняті булки, тож з тижня на тиждень їм не випадає можливість приїхати до мене. Або я познайомився з цікавим і милим хлопцем [без романтики, він зайнятий], але перша наша зустріч після знайомства була недолуга з моєї причини — бо в мене були проблеми зі сном і мене рубала тривожність — а тепер я ніяк не можу з ним побачитися. Кожен раз як я йду в зал і думаю, що його зустріну, його немає.

У залі також є багато хлопців, що цікавлять мене, але мені здається я ніяк не цікавлю їх. Абсолютно. Якесь тупе відчуття навіть не зайвості, а марності. Типу, будуй стосунки, але пам'ятай, що вони будуть хиткі або віддалені, бо ну типу а що ти хтів.

Сподіваюся переїзд до Львова полегшить це все. Як і вже реальні спроби почати шукати собі хлопця.

То нові люди чи старі?

І те, і те. Я радий мати моїх поточних друзів, адже вони багато знають про мене, а я про них. Але я також щасливий від думки, що можу бути цікавим не лише маленькій групі осіб, тому радий і новим знайомствам. Просто, знову, мене вбиває цей дикий контраст між моїм реальним спілкуванням і віртуальним. Коли з людьми з реалу я не можу проговорити ні своєї сексуальності, ні всіх своїх захоплень (райтерство особливо), ні більшості поглядів на життя. І коли з людьми з віртуалу я не можу бачитися щотижня, бо живу надто далеко.

Чи це самотність? Я не знаю, але мені від цього не прикольно.

Хотів тут написати знову ниття, але про самотність, але мене попустило

Через одну фігню плани по Києву сипляться неймовірно. Плакати хочецця